Міцний, відважний воїне, Атланте,
Твої сталеві плечі небосхил
Іще не натомилися тримати,
Поки шакали виють що є сил?
Кусають тебе боляче за ноги,
Смакуючи, гризуть твої кістки:
"Не так тримаєш! Треба як розлогий
Столітній дуб! Посунься, відпусти!"
"Вульгарна поза, пфе, тримає небо?
Як доля йому впасти, хай впаде"
"От ледар! Перегрівсь на ласці Феба!
Що тінь на нас, йому байдуже те!"
Пищать скажені люто, до знемоги,
Але не досягає неба писк
Побачив Змій, за спиною у Бога,
І кільцями звиваючись, приліз:
"Як правильно тримати сонце й місяць?
Скажіть – я поповзу і дам ума
Вкажіть Атланта найслабкіше місце"-
Монетами труснув, - "не задарма!"
Лісні звірята кинулись:"не треба!
Своїм життям завдячуєм тому,
Що ПРАВИЛЬНО Атлант тримає небо,
Ласкаве сонце і нічну пітьму"
Найстарший із шакалів прокахикав:
"Громадо, в вас нема альтернатив,
Якби тримав Я небо, оттоді би
Не стало би штормів і дощ не лив,
Дивіться глибше, оцініть вцілому:
Нерівні в нього ноги і плече
До того ж, не отримав він диплому,
Щоб бути фах.придатним тримачем"
"Ба, дійсно," – і вовки завили хором
Щоб приховать дзвін змієвих монет, –
"Антлант – приблуда, він прибивсь знадвору
Це наше небо! Пошукай планет!"
Голосували чесно і відкрито,
"Пришлем гінця" – схвалив порядок стрій
Для зручності підставивши корито,
На лицарську п'яту вповзає Змій
(Кайрос радіє там, де хибить Хронос)
Під схвальний писк шакалячих порад
Гад довго повз, аж поки дужий голос
Гору зітряс: "Це ворог мій чи брат?"
"Я друг тобі," – зуб близиться до шиї,
Розмовою язик відволіка:
"Посланник від громади. Ліс воліє,
Щоб ти стояв інакше. Здалека
Нам краще твої руки, ноги видно:
Неоковирна поза і анфас
Кидає тінь. На небосхилля згідно
З законом має право кожен з нас"
Атлант напружив м'язи, повагався,
До сонця став плечима й запитав:
"Так краще?" Та ніхто не відізвався
Повзучий Гад не зачитав устав
Про небо і кому воно належне
Не чути ані звуку в вишині
Затоптані мовчать шакали лежма,
Змій впав, лишивши зуба у спині
Могутнього і чесного Атланта –
Мого народу, що тримає вісь
Небес. Як Бог дасть часу і таланту
Я краще напишу іще колись,
До чого ж ця історія? Лиш жарти,
Уява – щедра Муза, друже мій,
Та пам'ятай, як йдеш голосувати,
Що десь чатує однозубий Змій!
Народе мій, розтерзаний Атланте,
Труди твої величні і тяжкі
Та може вже пора перетоптати
Шакалів, що гризуть твої кістки?
ID:
948682
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 24.05.2022 22:57:01
© дата внесення змiн: 24.05.2022 22:57:01
автор: Віола Нетребко
Вкажіть причину вашої скарги
|
