Сидить Баран на першій парті,
Наука в голову не йде.
У нього зараз інші страсті,
А тут лиш знову бе та ме.
Зустрів він якось Бараниху,
Вона нічого, так собі..
До неї сватався потихо,
От тільки ноги щось криві.
І роги наче не такі,
А може Кізку пошукати,
Щоб молоденька ще була,
Вночі із нею поблукати.
Нащо наука мені ця?
Та раптом, що за диво сталось!
У клас ввійшла Коза ота,
На це йому не сподівалось.
Пройшла неспішно і сміливо,
( ти глянь, ще й очі синім підвела)
Неначе так була щаслива,
Свій погляд на Барана звела.
Ну розкажи, чого навчився,
І скільки літ сидиш ти тут?
І градом піт з нього котився,
І ніби роги знов ростуть.
Із класу вибіг з переляку,
Нащо мені така любов?
Про ту любов нема й натяку,
От наламав із нею дров...
