Маленьке затишне кафе,
Стоїть самотнє край села.
Вдень рідко хтось сюди зайде
У літню пору, бо жнива.
Хазяйнуватий тут господар,
Лаштує затишок старанно.
Свіженький завжди тут товар,
Усе у нього бездоганно:
Пахучі свіжі скатертини,
Квітки на кожному столі.
Красива ще нова картина:
Летить десь зграя журавлів.
Присіла й я попити чаю,
Тут прохолода обняла.
Я це все добре пам"ятаю,
У голові все кружеля.
Один тут стіл упав у око,
Фужер з невипитим вином,
А поряд квітка одинока,
І золотий блищить кулон.
Сидить красивий тут хлопчина,
Весь час все дивиться в вікно.
Якась була у тім причина,
Чому не випив він вино?
В фужері краплі розгулялись,
Краплина краплю здоганя.
Але мені чомусь здавалось,
Що він сидить отут щодня.
Когось чекає з нетерпінням,
В очах надія, частий погляд,
А на лиці усе ж сумління.
(Й мене торкнула ця тривога).
Когось чекав, хотів побачить,
Так жаль - йому не повезло.
Але за це він їй пробачить,
Чекати буде все одно..
Прив"яла квітка непомітно,
А він все дивиться в вікно.
Чомусь мені так стало сумно.
О, як було це все давно...
Гарно та зворушливо, дорога Надюшко! Він надію має, мабуть сильно кохає...
Людська пам'ять здатна на кожну добру мить...
Творчого Вам натхнення та плідної Музи!