Кажуть, що «за ним не було кому плакати»…
Мовлять, що ні́кому було без нього сивіти,
Що ні в кого не вмре душа від страшної втрати,
Бо ж один-однісінький був він на цьому світі.
Знаєте, яка світла його душа? Як місяць уповні!
А наскільки велике серце? Наче безкраї поля!
Тому й захищав свою Батьківщину він ревно.
Нащо ти, Смерте, так рано до нього прийшла?!
Та неправда, що ні́кому буде за ним ридати.
А я? А ти? А весь український вільний народ?
Та, коли у голос за ним заридає Природа-Мати,
Наші з тобою сльози вже не помітить ніхто.
Її очі блакитні затягнуться чорно-сірим смутком,
І не втримати біль, скільки вітром ти не зітхай.
Все почнеться гірким і тужливим грому схлипом.
Не спинити, бо страждання полились через край.
Коли стихнуть ридання, буде вигляд вона робити,
Наче болю більше нема, посміхатиметься живим,
Та за «дітками» буде вона ще не раз голосити,
Бо не може розвіятись біль, наче звичайний дим.
І настане в зажурливім світі така примарна пора:
Коли тугу, печаль побачимо у павутинні зморщок,
Бо ж змарніла її материнська неймовірна краса,
Сили втратила для уявних фальшованих посмішок.
Ось тоді і відчуємо справжній біль у її риданнях:
Буде голосно квилити, побиватися та стогнати.
І від ранку до вечора, з ночі й до самого рання
За своїми синами й дочками буде вона причитати.
І незчуємось, як посивіє з горя, а навколишній світ
Вона вкриє смутком білим та знекровленим горем.
То вмирає її безсмертна душа через втрати страшні.
Я не впевнена, що колись оживити її знову зможем...
Так, майбутнє не віщує швидкої Перемоги. Нам залишається лише молитися, аби наші оборонці здобули її раніше, ніж це заплановано долею. Хоч на кілька днів, хоч на один день, на меншу кількість втрат.
Так, це сьогодення...
Ще якби знаття, що завтра прокинемося - а тут Перемога.
Але ж ще стільки хлопців та дівчат, зі світлою душею та великим серцем, доведеться оплакати!?
А що ж тут казати? Страшне життя. Воно просто є. І кінця цієї чорної смуги не видно (так я зрозуміла, переглянувши вчора частину інтерв'ю нашого Перезидента). Хіба що станеться диво.
Невимовним болем відгукується в серці кожна втрата, а скільки їх ще попереду... 
