Стою й вдивляюся у море,
Кидає бризки у лице.
Хіба окинеш його зором?
Це не маленьке озерце.
Бушує, сердиться, звіріє,
Чомусь в ненастрої було.
Чи до негоди шаленіє,
Було на когось в нього зло?
Шпурляє хвилі врізнобіч,
А потім кидає об скали...
Повільно крадеться вже ніч,
А море все ще не стихало.
Та раптом вгледіла далеко,
Маленьку цятку, що то є?
Розгледіть добре так нелегко,
Імла з незвідки ось повзе.
І охопило хвилювання:
Куди в негоду хтось пливе?
Пусте із хвилями змагання.
В моїх думках - переживе.
Повільльно хвилі затихали,
Робили спроби ще малі.
А потім човник колихали,
Уже спокійні, а не злі...
---------------------------------
Натисніть на картинку
стільки таїни має ця особлива стихія...
людина може чути не весь його звук, бо вуха не витримають звуків... і побачити все неможливо...ї
- людина така мізерна перед величчю моря... дякую, що своїми рядочками перенесли мене на морський берег!
стільки таїни має ця особлива стихія...
