Может, как раз теперь и стоит начать.
И сколько бы ни убеждал себя, что не время,
что не стоит вслепую произносить слова,
не вложенные в голос,
слова не из книг о прошлой жизни,
сколько бы ни захлебывался пустым, бессловесным
воздухом этой весны, жгучим, безмолвным
воздухом лета,
а выходит, что речь сильнее страха молчания,
она должна заполнять собой нагрудные карманы жизни,
должна окутывать места, где собираются люди,
где им нужно говорить о себе так,
чтобы их отныне всегда
узнавали по голосу.
Выходит, речь, как мартовская простуда, сидела
в наших лёгких, отягощая их, как одежда беглецов,
что преодолевают вплавь мёрзлое русло.
Похоже, что лишившись голоса, мы не становимся
честней перед собой в своем молчании.
Так, будто отказываемся от права пения в общем хоре –
боимся сфальшивить, боимся не попасть.
И стоит тишина за нами, как незасеянное поле.
И стоит немота, как заваленные камнями колодцы.
Может, именно это – наш страх, наше разочарование –
объясняет неистовое молчание очевидцев горя;
они видели всё, они должны свидетельствовать,
пением выявляя убийц,
голосом призывая право.
Должен вестись посев полуночного звука,
должно создаваться марево утреннего пения.
Есть в этом всём тревога. Потому что есть в этом вес.
15.06.2022
+++++++++++++++++
Може, саме тепер і варто почати.
І скільки б не переконував себе, що не час,
що не слід наосліп вимовляти слова,
які не закладено в голос,
яких немає в книгах із минулого життя,
скільки б не захлинався порожнім, безсловесним
повітрям цієї весни, пекучим, безмовним
повітрям літа,
а виходить, що мова сильніша за страх мовчання,
вона має заповнювати собою нагрудні кишені життя,
вона має огортати місця, де збираються люди,
де вони потребують говорити про себе так,
щоби їх відтепер завжди
упізнавали за голосом.
Виходить, що мова, як березнева застуда, сиділа
в наших легенях, обтяжуючи їх, наче одяг на втікачах,
що долають уплав обморожене річище.
Правдоподібно також, що позбавлені голосу, ми не стаємо
чеснішими перед собою в своєму мовчанні.
Так, мовби відмовляємось від права співу в загальному хорі,
боячись сфальшивити, боячись не попасти.
І стоїть тиша за нами, мов незасіяне поле.
І стоїть німота, мов завалені камінням криниці.
Може, саме це – наш острах, наша зневіра
і пояснюють цю несамовиту мовчанку гірких очевидців,
котрі бачили все, котрі мають свідчити,
співом виказуючи убивць,
голосом озиваючи право.
Має вестись сівба опівнічного звуку,
має творитися марево ранкового співу.
Є в цьому всьому тривога. Оскільки є в цьому всьому вага.
ID:
951117
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.06.2022 19:55:59
© дата внесення змiн: 09.10.2023 09:40:55
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
