Как раз самое время
бросить врагу в лицо
что-то такое, как сказал бы прадед –
ах, если б помнить.
Но есть лишь обращённое к
потерянным в тумане будущего
нам
"Занимайтесь любовью и мстите" –
выведенное рукой,
привыкшей к тяжелому труду и оружию
больше, чем к письму.
Как сильно с тех пор всё изменилось.
Как мало изменилось на самом деле.
История, ошалевший пес, во дворе
гоняется за своим хвостом,
поднимая пыль и шум.
Страна, как вышедший из госпиталя,
что встал после долгой горячки –
упрямо, медленно шагает от вишни к яблоне –
и только молишься мысленно, чтобы пёс
не бросился ему в ноги.
Враг всё тот же, и травы здешние
наполнены соком мести; вечером
с полей возвращаются забрызганные ей по уши
молчаливые косари и ясноглазые дети.
Не забывайте любить друг друга;
флаги рассветов приспущены,
с траурными лентами.
Сколько бы нас ни уходило, остаётся в воздухе
невидимая сила –
как последняя ночь с побратимами
при церкви в Базаре.
То есть, простите, в Еленовке,
в бараке.
(Перевод с украинского)
++++++++++++++++++++++
+++
Саме добрий час,
аби кинути ворогові в лице
щось таке, як сказав би прадід –
якби ж пам'ятати.
Але є тільки звернене до
загублених у тумані майбутнього
нас
"Любітеся та помстітеся" –
виведене рукою,
звиклою до тяжкої праці та зброї
більше, ніж до письма.
Як сильно все відтоді змінилося.
Як мало все насправді змінилось.
Історія, ошалілий пес, у дворі
ганяється за власним хвостом,
здіймаючи пил і галас.
Країна, як виздоровець, забраний зі шпиталю,
що встав по тривалій гарячці –
уперто, повільно йде від вишні до яблуні,
і тільки молишся подумки, аби пес
не кинувся йому в ноги.
Ворог все той же, і трави тутешні
наповнені соком помсти; увечері
з полів повертаються забризкані нею по вуха
мовчазні косарі та ясноокі діти.
Пам'ятайте любитися;
прапори світанків приспущені,
з траурними стрічками.
Скільки б нас не минало, лишається у повітрі
невидима сила –
як остання ніч із побратимами
при церкві в Базарі.
Тобто, перепрошую, в Оленівці,
у бараці.
