Ні, ми не птахи.
Ми - це ті мурахи,
Що повзають по колу, живучи.
Ні, зайві наші страхи,
І не важливі більш у світі всі монахи,
Що загубилися у пошуках мети,
Ні наші крахи,
Ні не безпринципні зажурені отці.
В минулому залишились монархи,
І ми не викрутили з меблів всі цвяхи,
Зберемось, поховаєм наші прахи -
Ми звикли цей тягар прощань нести.
Із гіркотою будем згадувати жахи,
Розруху, і спотворені нещастям
Стирчать на балках, наче привиди, дахи.
Ні, ми не птахи.
Ми не злітаємо, коли критичну масу
Всіх бід, які звалились, досягли.
Ми навіть не мурахи, не комахи,
Ми жалість викликаєм навзірці.
Ми ті, на кого кажуть, - бідолахи,
І всі шляхи наші над прірвою вкінці.
