Хустинкою вітру траві витираю сльозини,
Бо печалиться ранок: десь вибух страшний пролунав.
У калюжі дощу крапле кров із цвітіння калини.
І смакують метелики барви червневих заграв.
І відхмарилось небо, і сонце теплить життєдайно,
Аж природа наповну красує розкішністю нив.
Та мої надщербилися вірші від болю печально,
Бо війна і ятрить, і болить від страшних кровозлив.
Повноводдя осонцених рим безнадійно зміліло.
Плаче вся Україна. Вогнисте меню на щодень.
І здається: ніколи мені іще так не боліло.
Я молюся і схрещую пальці в полоні кишень.
Кожен ранок сльозить — я хустинкою вітру втираю,
Хоч ослабились нерви, і вена підступно тремтить.
Та у Бога лише Перемоги і миру благаю.
Хоч ховаю, та біль все одно привселюдно болить...
05.06.2022
Віктор ОСТРОУХ
