Фантом понурий з відблиском пустих очей?
Єдині друзі - булінг, вічний хейт і шейм?
Ідеш кудись, немов самотній скоморох?
Я обійму. Давай поплачемо удвох.
Дитя депресії, аб'юзу, ОКР?
Свідомість хворобливу наче хтось роздер?
Поразок значно більше, аніж перемог?
Я опов'ю. Давай поплачемо удвох.
Каркас хиткий ламає озвірілий люд?
Печаль - сестра твоя, а ненька - дика лють?
Думки заполонив майбутній некролог?
Я пригорну. Давай поплачемо удвох.
Похмурий Жнець окутав мороком своїм?
Ідеш до Гель, що виє залюбки: "Ходім!"?
Струмок життя твого вже майже пересох?
Я обів'ю. Давай поплачемо удвох.
Отруйний ніж рве ахіллесову п'яту?
Снаряд Антиамура криє на льоту?
Молитву вкотре ігнорує твій лжебог?
Я притулю. Давай поплачемо удвох.
Кричи, будь ласка, друже! Верещи щосил!
Твоєму ж гореболю заздрить сам Есхіл!
Я знаю. Бачу. Відчуваю те ж саме -
Одному дуже важко розгребти замет.
Накриє тонна грізних почуттів-лавин,
Повипадає з механізму кожен гвинт...
То поки ти живий і я ще не засох,
Благаю: обіми. Поплачемо удвох.
(Скоморох - за часів стародавньої Русі – мандрівний актор.
Піти до Гель - у скандинавській міфології вираз, що означає померти.
Есхіл — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії.)
Саша, здравствуйте! Удивительным даром обладаете- душевная щедрость. Каждая буковка стихотворения наполнена любовью и состраданием. Слезы едва сдерживаю, настолько тронута. Для меня тоже очень важно обнять нуждающегося. Но Ваше стихотворение особенное. Читая его, у меня перед глазами пробежала в повторе драма режиссёра Энга Ли "Горбатая гора".
От всего сердца благодарна Вам за неповторимо оригинальные стихи.
С нежностью и уважением, Грэйси.
Ого. Не очікував, що його хтось взагалі прочитає, бо ж давно не заходив на сайт. Мені приємно, що вірш викликав у вас такі емоції. Постараюсь і до вас на сторінку завітати.
Своєрідні милосердя, співучасть та співчуття... Глибокий і змістовний вірш, Сашку! Так тримати! 
"давай поплачемо удвох"...
