Похилився спілий колос,
Впало в землю зерня.
Десь смутний почувся голос,
Хтось співав про терен.
Кущ терновий вже розрісся.
Жаль, цвіту немає.
Колючки під кожним листям,
Всім їх підставляє.
Не журися, дівчинонька,
Не псуй свою вроду.
Хоч твій милий далеченько,
Не зрадить він зроду.
Так співала, вишивала
Милому сорочку.
У вікно все поглядала,
Шила рівно строчку.
Вибирала різні нитки,
Більше ж все ж червоні.
Сльози були тому свідки,
Не вшивала чорні.
Він повернеться, я знаю
Рано, а чи пізно.
Довго я його чекаю,
Чи почує пісню?
Гарно та зворушливо! Високого злету Вашій чудовій пісні! Дай Боже, щоб кохані дочекались своїх хлопців- козаків! А Вам, дорога Надюшко сонячного настрою та плідної Музи!
За повернення! 
