Отче наш,
сущий
в сердцах неоперённых,
в стянутых проволокой руках,
в засохшей глине под ногтями,
в колючих досках, из которых сбивают кресты.
Да святится
каждое имя найденное,
каждый пожар боли над краем ямы,
каждый жёлтый лоскут истлевшей кожи,
и тот боец, что долго блюёт между соснами,
а потом возвращается и копает.
Пусть придёт
наше войско.
Пусть придут
люди в белых комбинезонах.
Пусть придёт
международная прокуратура.
Пусть придут
наши безутешные родные.
Пусть будет на небе и на земле
тесно от нашего молчаливого крика,
видно на три поколения вперед
в честном свете ненависти.
Отдавай нам каждый день
имена и фамилии,
пусть напишут их на табличках,
верни наши головы,
наши лица,
наши узнаваемые татуировки.
И не прощай нам ничего, если захочешь –
ибо и мы не прощаем виновникам,
стоим на суде твоём,
как школьники у доски,
развернув души – дневники,
густо исписанные кровавой пастой –
замечаниями по поведению.
Но не введи нас на допрос
в подвальную пыточную,
не вложи нас в землю, истоптанную чужаками,
во тьму истории,
в забвение.
Но избавь нас
от памяти о телах,
вынь из хруста сокрушённых наших позвонков,
из треска разбитых коленных чашечек,
из перерезанных сухожилий,
из тихого шелеста кровопотери,
избавь от клубка удушья
в полных земли ртах.
Ибо твоя есть война, и звери, и сила, и слава,
и эксгумация,
и дух тяжёлый над могилой,
где сын с отцом
брошены рядом.
И ныне, и присно, и во веки веков.
Мы так хорошо выучили эту молитву.
Почему ты у нас
ничего не спрашиваешь?
(Перевод с украинского)
+ + +
Отче наш,
сущий
у серцях неоперених,
у стягнутих дротом руках,
у засохлій глині під нігтями,
у колючих дошках, із яких збивають хрести.
Хай святиться
кожне ім'я віднайдене,
кожна пожежа болю над краєм ями,
кожен жовтий клапоть зотлілої шкіри,
і той боєць, що довго блює між соснами,
а тоді повертається і копає.
Нехай прийде
наше військо.
Нехай прийдуть
люди в білих комбінезонах.
Нехай прийде
міжнародна прокуратура.
Нехай прийдуть
наші невтішні рідні.
Нехай буде на небі і на землі
тісно від нашого мовчазного крику,
видно на три покоління вперед
у чесному світлі ненависті.
Віддай нам щоденні
імена і прізвища,
хай напишуть їх на табличках,
поверни наші голови,
наші обличчя,
наші впізнавані татуювання.
І не прощай нам нічого, якщо захочеш –
бо і ми не прощаємо винуватцям,
стоїмо на суді твоєму
школяриками біля дошки,
розгорнувши душі, немов щоденники,
густо списані кривавою пастою –
зауваженнями за поведінку.
Але не введи нас на допит
у підвальну катівню,
не вклади нас у землю, стоптану чужаками,
у пітьму історії,
в забуття.
Але визволи нас
від пам'яті про тіла,
вийми з хрускоту трощених наших хребців,
із тріску розбитих колінних чашечок,
із сухожиль перетятих,
із тихого шелесту крововтрати,
визволи від клубка задухи
у повних землі ротах.
Бо твоя є війна, і звірі, і сила, і слава,
і ексгумація,
і дух тяжкий над могилою,
де сина з отцем
кинуто поруч.
І нині, і повсякчас, і довіку.
Ми ж так добре вивчили цю молитву.
Чому ти у нас
не питаєш нічого?
ID:
960432
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.09.2022 15:37:23
© дата внесення змiн: 21.09.2022 15:37:23
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
