Я сьогодні про осінь читала...
І не про ту, що пише календар,
Про ту, що в душу гостем завітала-
Для когось в радість, а комусь тягар.
І знаєте, воно насправді так -
Бо в кожного своя одвічна осінь...
Бо хтось її стрічає в шістдесят,
До інших ледь за сорок йде у гості.
Одні її приймають наче скарб,
Радіють її силі, грації, харизмі,
Смакують разом спілий виноград
І сонцем зігріваються на призьбі...
А інші... усе похапцем, бігом...
Кудись спішать, чи може доганяють
І прагнуть застрибнути у вагон...
У той вагон якого не чекають.
А там вона... Похмура, грізна, зла...
Високомірним поглядом погляне
Й тоді замислишся для чого суєта,
Й чому так швидко твоє літо в'яне?
Дві різні осені... у кожного своя...
Хтось сивину вінком багряним тішить,
А хтось, хоча ще й молоді літа,
Вінок із квітів вже якось не личить...
Та хай там як... дожити б до зими,
А там на сани, та з гори зі сміхом....
І хай зима принесе холоди,
Ми навчимося зігріватись й снігом.
3.10.22