1
Мій янголе, чому ти крил не маєш,
навіщо ти блукаєш у імлі?
Мій янголе, скажи, чого шукаєш
на цій брудній, знедоленій землі?
Мій янголе, чому так необачно
зі мною ділиш темряву ночей?
Мій янголе, чому мені так лячно
від погляду твоїх сумних очей?
2
Як сутеніє – сатаніє,
палає і волає біль,
і туга лине звідусіль,
і темний відчай скаженіє
і б’є крилами, наче крук…
Мій янголе!
Йду за тобою –
у вогняній мандорлі болю
аркадою пекельних мук.
3
Вже не п’янить
блакить,
мов брила,
крила,
не треба
неба,
в хаосі ночей
лише твого жадаю раю –
уст,
очей.
Прийди!..
Впади, мов білі ті сніги
на алую роз’ятреність жаги
і пий з моїх долонь
вогонь,
вогонь.
4
Так дивно падати в безодню,
що над моєю головою,
таку німу,таку холодну –
вона здається крижаною, –
летіти легко, як видіння,
і впасти тихо, як у сні,
в зірок оманливе тремтіння,
в обійми білі вогняні.
5
– Любов – недуга? Ми тяжко хворі!
Дивись, як млосно кружляють зорі…
– Якось тривожно в цій круговерті.
– Чого ж боїшся – життя чи смерті?
– У смерть не вірю й посмертні муки –
боюсь, коханий, лише розлуки.
Бо світ без тебе – ворожий натовп,
бо я з тобою щаслива надто…
6
То дивна потреба,
давня потреба –
побачити
зорі
чужого
неба.
Може, то мрія,
а може – сон,
тільки я знаю –
там дев’ять сонць.
Біле, біле,
все-все там біле.
Там дух і тіло –
єдине ціле.
(А тут у тілі –
як у в’язниці:
дивлюсь на волю –
крізь дві зіниці…)
Мені не страшно!
Мені не страшно!
Усе на світі
стається вчасно.
Настане час мій –
не плач, не треба! –
і я прокинусь –
під іншим небом.
7
Колись я була з тобою,
такою ж, як ти, була –
червона безодня болю
до себе мене взяла,
і однієї ночі,
як зорі світили злі,
я з плачем відкрила очі
тут, на чужій землі –
у всесвіті крижаному,
де грішні палають світи…
Чуєш? Я йду додому!
Тільки б життя пройти.
8
Між нами дні, як розділові знаки –
та сама Гераклітова ріка, –
нас тільки вічність може поєднати.
Про це так втішно і так сумно знати!..
До зустрічі, здається, пів рядка…
Співчуваю Вашому горю...
Коли читала Ваші вірші, то й уявити не могла, що Ви носите в серці такий біль. Бажаю Вам добра й благополуччя...
Знаєте, я й справді не вірю в смерть. Еволюція вельми скупа пані, для чого б їй дарувати нам такі дорогі цяцьки, як слово, пам'ять, мистецтва? Не тут наш початок - і не тут кінець. Ми сюди приходимо, щоб пізнати добро і зло та зробити вибір між любов'ю й ненавистю. А далі - повернутись додому... Так мені здається.
Світла пам'ять Вашій дружині.
