Юлия Стахивська. Говорят, эта страна боится цвета…
Говорят, эта страна боится цвета –
серо-зелёного, и правда, много.
Туман, не морозно, приятная мятность.
И месяц выведен ещё по старинке,
безупречным почерком, редко такой теперь встретишь.
Сядь на краешке, расслабься, можно.
Загорается барвинком конфорка, от поцелуя воды расправляет
морщины свои спящий шиповник.
Тянут-потянут, сумрак вытащить не могут
одиночные вёдрышки окон.
И всё так же, словно собралось жить вечность.
Вон за окном баба деда тянет, а внучка – саночки.
И кот на минутку улыбнулся – на небе появилось созвездие Мыши.
И заснежило, и не таяло.
2018
(Перевод с украинского)
Кажуть, ця країна боїться кольору –
сіро-зеленого, щоправда, багато.
Туман, неморозно, приємна м’ятність.
І місяць виведений ще по-старому,
бездоганним почерком, такий тепер рідко зустрінеш.
Сядь на краєчку, розслабся, можна.
Загорається барвінком конфорка, від поцілунку води розправляє зморшки свої спляча шипшина.
Тягнуть-потягнуть, сутінь витягнуть не можуть
одинокі відерця вікон.
І усе так само, ніби зібралося жити вічність.
Он за вікном баба діда тягне, а внучка – саночки.
І кіт на хвилинку всміхнувся – на небі з’явилось сузір’я Миші.
І засніжило, і не тануло.
2018
