В білу шаль вбереться зимний вечір
І позаздрить щастю у вікні.
На печі вовтузиться малеча.
Грає тепло вогник в черені.
Колискову чує завірюха,
Ти у спогад приспаний полинь.
Наша хата з добрим хлібним духом,
Ввіллє силу й мудрість поколінь.
З-під заслонки – хихотять дрівцята:
Віддаю я мишці перший зуб.
На сухому збіжжі кіт мицатий*
На лежанці вигрівся – з козу!
Віник з печі свіжий, полиновий
Вимітає попіл – з хати зле.
Ось бабуся порається… й знову
свій народний затягла куплет…
Віднайду... хоч спогадів замало:
Як білили піч… пекли паски…
Сила роду вогнищем палала,
Жебоніла мудрістю близьких.
Шум святковий, щирість - бо рідня ми,,
Міць зв'язку палає у мені.
То горить душа моя вогнями,,
.. Хоч немає більше черені.
Мицатий – мизатий, щокатий.
