Сумний сіренький дощик іде,
ховаюсь за трубою.
В під'їзді хтось до когось прийде,
а я сама собою.
Де я пройшла - ланцюжком сліди,
стікає з вусів вода.
До ранку дощ готовий іти,
але це ще не біда.
Дерева чорніють крізь туман,
я звиклась з темнотою.
Я не пробачу нікому обман-
бо я сама собою.
Від злих і лагідних я піду,
і буде дощ, як тепер.
Я знаю людей і не ввійду
в дім, це відомий маневр-
вони смачнесеньким пригостять,
пройдуся по килимах,
і відберуть моїх кошенят,
неначе хочуть добра.
На долю ляже чиясь вина,
я цей урок засвою,
від них по дахах піду одна-
знову сама собою.
