З тим життям, яке дано,
Наче дивний дар,
Йшов шляхом його, й воно,
Ніби сонце з хмар,
Усміхалося мені,
Квітнуло, мов цвіт,
Десь у серця глибині
На увесь цей світ.
Йшов шляхом життя я, йшов
І удень, і в ніч,
Та я якось віднайшов
На шляху тім річ,
Що, неначе той алмаз,
Сяяла й немов
Кликала мене щораз,
Як я повз ішов.
Вабила мене вона,
Мов солодкий сон,
Мов дівиця чарівна,
В дивний свій полон.
Не піддатись я не міг
Їй, якби й бажав,
Та із безлічі доріг
Я її обрав.
Та немарно, без пуття
Я туди прийшов,
Бо сенс власного життя
В ній я віднайшов.
В ній уздрів глибоку суть
Я у всій красі.
Так, Поезією звуть
«Пані» цю усі.
Євген Ковальчук, 20. 04. 2020
