Співати й говорити краще хором!
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
І всі тепер тут - друзі та знайомі.
Нас смерть тримала міцно в чорних лапах.
У камері - якесь німе кіно.
Все мовчки. Вже змирилися давно,
Що знищить нас задушливий той запах.
Забули чисте небо та свободу!
Ми - поза грою. Наше слово - "пас".
Покірно ми вдихаємо цей газ
Із комплексом "нещасного народу".
Але, на диво, камеру відкрили:
"Біжіть до сонця! Швидко! Навпростець!"
Тепер ми вже на волі, хай їй грець!
Вона така чужа й незрозуміла!
Ми вибігли з п'ятнадцяти бараків.
Один великий табір був у нас.
Але ж як дружно ми жили в той час,
В епоху страт, доносів, автозаків...
Свободу дати нам - ворожий намір!
І хто придумав розвалити все?
Від свіжого повітря нас трясе!
Ми зберегли в серцях любов до камер...
І хто тепер з нас красень? Хто потвора?
Йдемо. Позаду той страшний барак.
Весною пахне... З нами щось не так...
Будь ласка, дайте хоч краплинку хлору!
