Ой, ти лишенько моє,
Геть від мене йди,
А деінде ти своє
Місце віднайди.
І про мене, лихо, ти
Вже забудь навік,
Щоб до мене більш прийти
Не могло повік.
Не потрібне ти мені,
Лихо навісне,
Ані наяву, ні в сні.
Тож покинь мене.
Адже ти лише важкі
Сієш почуття
У моїй душі, які
Нівечать життя.
В голові ж лише сумні
Думи будиш ти,
Щоб складніш було мені
По життю іти.
Ставиш безліч перешкод
На моїм шляху
В вигляді тяжких знегод,
Жаху і страху.
Та я перещкоди ті
Здатний всі пройти
І пройду, щоб в майбутті
Не з’являлось ти.
Лихо, їх здолаю вмить,
Щоб вік не тужить,
А у щасті кожну мить
В світі цьому жить.
З ним лиш буду жити я,
Повен ним ущерть,
Доки не прийде́ моя
Незворотна смерть.
Євген Ковальчук, 26. 06. 2020
