Забувайте образи. Але ніколи не забувайте доброту.
Конфуцій.
-------------------------------------------------------------
Дощ чекали люди довго,
Вже порепалась земля.
Попросити його в кого,
Мо" поможуть небеса?
Всі ставали на коліна
І просили Перуна.
Його ждали повеління...
Ледве дихала земля.
Хмари чули все й всміхались,
Бо носили довго дощ.
Відпустити все ж пручались.
Що тепер тут зробиш, що ж?
Раптом блиснуло щось в небі,
Загриміло навкруги.
Допросились, так і треба!
Ми вам вдячні так, боги!
І шалений дощ полився,
Напоїв все тут і там.
Та не день, не два все лився...
Десь почулось: вже дістав!
Затопив, що тільки міг:
У воді поля, городи.
Що просили - підстеріг,
За прохання - нагорода...
Вже тваринам теж морока:
Де знайти сухе тут місце?
Засміялася сорока:
Я подвинусь. Жалко ж, звісно.
Знову йдуть до Перуна:
Зупини оце страхіття!
Бо вже сил у нас нема,
Може, ти наслав прокляття?
Стало тихо...і картинка тут німа...
Вам завидувати треба,
Що пролив великий дощ.
З добротою я від себе,
А в нас так і не було.
Чудовий вірш, дорога Надюшко! Надіємось, що і до нас дощик прийде... Всього Вам найкращого!
Згоден з Катериною. Та ні в кого просити не слід, від їх прохань нічого не зміниться, не слід лізти в природу, роззіювати те , що вони роззіюють з неба. Людина сама знищить себе, в нас дощу не було теж, але як почнеться буде як у вірші. Весни не було. Місяць жара, місяць злива. А вірш класний і правильний
Гарний вірш! 
