Цієї ночі крізь мене пройшли
Страх народження й сором любові.
Але ж є час, коли смерть відступає,
Коли зорі не такі вже й далекі.
Подив, що мене тут всі знають,
Якби я спав, мені б наснилися діти,
Бо завжди щастило перед бідою.
Та я зізнаюсь: мені в кайф писати слова на папері;
І невідомо, навіщо я гризу свої ручки.
Це, напевно, від Бога,
Мені потрібне натхнення, аби з Ним спілкуватись:
Він дає мені шанс лишатись собою.
І ще не з'ясовано, чи ця хвороба заразна.
Вірю, що ні.
Сподіваюсь, сестра моя все зрозуміла як треба,
Бо інакше, я зовсім не той, за кого себе видаю,
А я вправний актор, я це бачу.
Чи...
Я, помилився?
Дай Бог, аби я - помилився.
Хоча інтуїція рідко підводила мене...
І вже незабаром світанок.
