У гусенятах ти, яких місточком
гоню босоніж, ранку на почин?
У журавлі, що із криниці хоче
до неба… на веселці відпочить?
А, може, у снопі, що п’ятірнею
у перевесло буйність кіс заплів?
У сонці над оселею моєю?
У зичнім соло жайвора з полів?
Ти – кошик у посвяті великодній?
Прадавня вишиванка? Плач ікон…
Війною закривавлене «сьогодні»:
мій Харків…
Буча…
Львів…
Дніпро…
Херсон.
Одеса. Миколаїв і Чернігів…
Ізюм… Як тяжко в пам’яті нести
руїни…смерть… і біль… Світ ледве дихав…
Вже інший звірився б, та ми – не з тих!
Ти – майбуття, продовження у дітях,
Незламна – не злякати вже нічим...
Перлинна мова, що лунає світом –
«Героям Слава!» з гордістю звучить!
Минуле вчить… Ти встоїш, Берегине!
Наш рід нещастя змусило прозріть.
Ми віримо у тебе, Україно,
у долю – без війни та лихоліть!
дякую, Катрусю.мені дуже приємно. що вірш до душі.
