Вода безкінечно лилася струмками по моєму тілу, змиваючи все те, що навалилося на мене за сьогодні і останнім часом взагалі. Я підставив голову під лійку і жвавий струмінь спадав на мій карк, шукаючи собі шлях по вигину хребта до сідниць, обвиваючи стегна і стікаючи по ногах вниз. Я обіперся двома долонями об стіну. Сил вже, майже, не було. Сьогодні я надто довго просидів в тому офісі, і ще приїхавши сюди, кілька годин не піднімався, просвердлюючи очима ті статті. Я так не можу, до біса. Треба брати time out і звалювати кудись з нею і дітьми подалі звідси. Від злості я грукнув кулаком по стіні так що лійка впала на підлогу і дзвінко забриніла. Блін, ще бракувало в 23 вечора усіх побудити, хоча... Вона ще не спала. Я б не хотів, щоб вона вже заснула за цей час, коли я тут метушусь. Треба пошвидше виходити. Витираюся і мимоволі кидаю погляд на себе в дзеркалі. Підходжу до нього ближче, роздивляюся, погладжую рукою себе по бороді і розумію, що ще не критично, але вже треба буде завтра-післязавтра щось робити. Годі! Цікаво, вона вже спить? Легенько відчиняю двері і спочатку нічого не бачу, а потім мені перехоплює подих. Я стою в ступорі і не можу пошевелитися бодай на міліметр. В голові починає гудіти, в горлі застряває ком. Шалене відчуття дежавю опановує мною від кінчиків пальців до маківки. Зі мною ще такого не було. Згадую, що в таких випадках треба вкусити себе за язик. Якби це було так легко. Зрештою, мені шалено подобається те, що я бачу перед собою. Кімнату заливає місячне сяйво, яке пробирається крізь відчинене вікно, освітлюючи її вигини. З двору долинають скрекотіння цвіркунів. Тюль хитає легкий вітер. По обидва боки від ліжка на тумбочках горять арома-свічки. Вона стоїть спиною до мене перед дзеркалом в навушниках і танцює з заплющеними очима, піднявши над головою руки. Її волосся і бедра плавно хвилями похитуються, очевидно, в такт музиці, якої я не чую. Якось я це вже колись бачив, але не можу згадати коли. Врешті-решт, я себе опановую. Молю Бога, щоб поблизу були пульти. Де телефон не пам'ятаю. Кидаю погляд на тумбочку поближче до мене. Мені пощастило, при чому, подвійно. На радощах ковтаю глоток повітря. Беру правою перший пульт і закриваю вікно, другим, двічі клацаючи, переключаю її навушники на колонки. Кімнату заливає близько 100 децибел музики Ту фіт. Лівою рукою в той же час виключаю світло у ванній. Залишилося лише розв'язати вузол на бедрі. Вона зупинилася, розплющила очі і в дзеркалі побачила мене. Посміхається. Моя! Я примружую очі, а мої сітківки, не зважаючи на відсутність світла, розширюються. Мені вже подобається цей вечір. Переступаю через рушник, який сповз по колінах з мене як останній тягар і прямую до неї. В неї таке ж саме вбрання.
- Ти забула, що в нас ізоляція? - запитую, водночас, міцно обнімаючи і пригортаючи до себе.
Не чекаючи відповіді, я пропоную їй те, що вона давно хотіла:
- Ставай на мої ступні.
- Але тобі буде боляче.
- Не буде!
Вона обережно стає спочатку одним носочком, а потім другим на мої ступні і я ще міцніше пригортаю її до себе. Вона занурюється носиком в мою шию, а я пірнаю пальцями в її волосся і ми танцюємо цей танець моїми ногами.
- Бачиш як мені легко? Ти як пір'їнка в мене.
В кімнаті, коли дограв останній трек, стало тихо. Я поцілував її за носик, припідняв попід руки і спиною звалився на ліжко:
- Оппаа!
- Аааа!
- Страшно?
- Скоріше м'яко, - вимовила вона і наш сміх залив кімнату.
- М'яко кажеш? - ми почали цілуватися як морські котики. Мої пальці перебирали її реберця як клавіші і дзвінкий сміх розлинувся повсюди. Її волосся розсипалося як вуаль навколо нас.
- Хочеш я заплету тобі волосся?
- Хочу.
Я знав, що вона обожнює, коли я торкаюся її волосся і це мене теж заводило. Вона сіла скраєчку ліжка, спиною до мене, обіпершись долонею на моє ліве коліно. Я взявся за процес, наспівуючи нам нову мелодію Грааля.
ID:
993153
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.09.2023 23:34:23
© дата внесення змiн: 07.09.2023 10:26:46
автор: Окса555
Вкажіть причину вашої скарги
|
