Дивуюсь я цім пізнім квітам,
Вже пізня осінь, все ж цвітуть.
І так багато від них світла,
Від дум осінніх нас спасуть.
У хуртовині кольорів,
Нам нагадають тепле літо.
Стійкі в цей час до тих вітрів,
Що їх накриють падолистом.
Як вдарить перший морозець,
Вони розправлять свої спини,
Він їх не знищить нанівець,
І цвіт красивий не зупинить.
Останні квіти сильні духом,
Велика воля до життя.
І не проникнуті тим страхом,
І не зламає їх журба,
Щоб відібрать останні сили,
І впасти з соромом на землю,
І щоб сміялись небосхли,
Що прожили свій вік даремно...
Дивуюсь витримкою квітів,
Який двобій в них за життя!
Триматись так, ще можуть вміти...
Нехай здивують небеса...
Земна краса нікого не залишить бути байдужими,особливо поетів. 
Удачі Вам! 
