/вільний переклад @Karoline Audace/
Осінню тишу листопад дражнив,
Церковні дзвони кликали смирення,
У хусточці, зі сріблом сивини,
Ти дбаєш за душевне откровення.
Дарунок Бога – всі свої роки –
Живеш заради інших? Крити нічим…
Б’ють похибки життєвої ріки,
Розбіжності чужі та протиріччя.
Світанок у багрянці – серед втрат,
У владі мрій, немов у вічній пісні…
Так часто непомітно дні летять,
Між сумнівів у відчайдушші слізнім.
Дорослішають діти, справи теж.
Ти господиня у будинку й мама.
Чи буде світло в темряві мереж? –
Крильми тріпочеш на життєвім зламі.
Біль, їхні рани – ти собі взяла,
Умисне відганяла зло, тривогу,
Щоб у родини спокій був і лад:
За них відповідаєш перед Богом,
Хоч осінь, дні минулі – не страшні.
Нещадний час розіллється рікою,
Чи буде відповідь у вічній метушні?
Бо почуваєшся у тлінності чужою.
Ті іспити – преображення душ –
Вдихаєш білий світ, і небо, й зорі.
Бог пише долі зміни траєкторій.
Сакральність нот, дивися, не поруш:
Майбутнє сповни змістом неповторним.
Дуже сподобався твір, Мариночко, значить, переклад вдалий!
