Ходить душа в себе вдома,
В рідних стінах вона блукає.
Десь пропала тілесна втома,
Хтось дзеркала рядном закриває.
Ось труну привезли до двору,
Копачі вже могилу копають.
Чом не бачить її прозору,
Лиш собаки хвостом махають.
Кіт прибіг, до душі муркоче,
Та на нього ніхто не звертає.
Душа так кричати хоче,
Пустоту замість рідних хапає.
Люди йдуть, щоб із ним попрощатись,
Він їх поглядом всіх зустрічає.
Уже пізно йому вибачатись,
В цю хвилину його всі прощають.
Запах ладану плине в повітрі
І молитва священна лунає.
Темні хмари змінились на світлі…
Мов промінчик душа відлітає.
20.12.23. Олександр Степан .
