Святвечір, Вілія, тепер – Водохре́ща..
Родився маленький синок.
Святого Васи́ля іме́нням найкращим
Тебе нарекли́, Васильо́к,
На мамину радість, на мамину втіху,
Й надію на долю й успіх.
В колгоспнім садочку зростав собі тихо
Отих безтурботних сім літ.
А далі - життєва стежина смуго́ю
У чорних ішла кольора́х,
І доля сирітки була нелегко́ю,
І твій проторо́ваний шлях…
Та тільки усе замале́ і коро́тке –
Життєва урва́лась струна..
Всього в двадцять три повернувся двохсотим –
Забрала проклята війна.
І лише у сни ти ідеш, і у спомин,
Проллєшся холодним дощем,
Зірвавши з грудей голосіння і стогін,
Притишиш на мить біль і щем.
Як світлий той промінь верне́шся з доро́ги,
Та витреш сльозу нам з очей,
А далі в імлі розчини́шся й за обрій
Майнеш журавлиним ключем.
