Музикант виводив дріб,
наче сковороду шкріб.
Інструмент міняв, курив,
щось співав, щось говорив.
Дерзновенно скрипнув-рипнув.
Ні мелодії, ні ритму.
Наостанок загарчав,
бренькнув, дзенькнув і помчав.
Певно ж, тут чогось нема,
або горе від ума.
Зрозуміло з хлопцем тим –
повертається інстинкт.
Врешті, так я й не добрав,
що за музику він грав.
Пояснив місцевий бард:
«Це – зразковий авангард!»
Хвацько вибігли на сцену
патронати бізнесменів.
Замигало, забряжчало!
Раптом темно й тихо стало.
Блись! І знов реве та буха!
Стала публіка на вуха!
Хлопчаки вчинили рев,
мов попадали з дерев!
Перевтілювався я,
все одно не доганяв.
А тутешній «робінзон»
кайфував: «Ніщак музон!»
Ох, і довго йшов урок
супер-шоу-стерво-рок!
В маячні про НЛО
ніби й справді щось було…
Як заїжджі пахани
грали рондо сатани,
увірвавсь мені терпець.
Втік. А то б, мабуть, капець.
Отаке послухать, брате, –
краще вже самому грати!
Згадую сковороду…
Я туди вже не піду!
