Надане мені життя
Так, як кожному із нас,
Щоб думки та почуття,
Де б ми не були всякчас,
Наче пишний квіт, цвіли
На увеь цей диво-світ,
Щоб щасливо ми жили
Протягом усіх тих літ,
Що минають поуз нас
Крадькома без вороття.
Їх не спинить сивий час
Протягом всього життя
Нашого, яке мине
В неочікувану мить,
Те життя, яке одне
Маємо ми. Тож прожить
Маємо всі, як того
Прагнемо ми більш за все,
Щоб покинути його
Й світ цей, як час вілнесе
Наші душі в інший світ,
Шкода нам би не було,
Що впродовж усіх тих літ
Недарма життя пройшло,
Як лишили ми на цім
Світі за собою слід,
Що вестиме всіх на нім
Завжди тільки уперід,
В світле майбуття, з яким
Кожен з них бажає жить,
Прагне жити разом з ним
Кожну неповторну мить
Власного життя, яке,
Як мине, то вже навік,
Бо таке життя людське.
Так було, є й буде вік.
Євген Ковальчук, 29. 11. 2020
