*****
Мені здається часом, на краю
Життєвої безодні я стою.
Ще крок вперед зроблю – і упаду
Тоді я в неї, на свою біду.
Й вона поглине повністю мене,
Моє життя єдине враз мине,
Душа покине тіло й полетить,
Мов птаха, в інший світ у тую мить,
В той світ, де житиме вона вже вік,
З якого не повернеться повік
В цей світ, в якім живе вона
В цей час, який повз нас мина.
Та знаю я, що упаду
В безодню ту, коли пройду́
Життєвий шлях, яким щодень,
Щомиті йду, тоді лишень.
А доти маю я свій час
Так само, як і кожен з вас,
Присвячувати лиш тому,
Що певну користь всім, всьому
Приносить, а не тільки нам.
Адже на світі цім не сам
Живу я так, як кожен з вас.
Життя ж нам надане в той час,
Коли родились ми на світ,
Аби впродовж усіх тих літ,
Які нам доля дасть усім,
Ми те робили всі на нім
Впродовж життя свого всього,
Що лиш поліпшує його.
Євген Ковальчук, 06. 12. 2020