Цілував весняний вітер Ваші кучері,
Милувався, наче хмарки їх накручував,
Сонце бавилось, пускало жовті вогники,
Щоб зловити посмішку!
І замовкнути...
Зупинити хоч на хвильку свої оберти -
"Як давно воно, таке холодне, котиться?
Як давно не відчувало теплі доторки?
Як давно?.."
А вітер вигукне і схопиться,
Відчуваючи Ваш сміх співучим подувом,
І закручуючи крони дивним контуром -
"Чи хоч раз він відчував пориви ніжності?
Чи здіймався він хоч раз?"
Секунди вічності!
Мить захоплення -
можна всесвіту таке пробачити,
Та чи буде рухатись так само?
Будем бачити
