*****
Сиджу та й думаю про все,
Що світ цей у собі несе,
Якому й я колись явивсь,
Коли на нього народивсь
Людиною, аби в нім жить,
Допоки не порветься нить
Єдиного мого життя.
Несу думки і почуття
В собі кожнісінькую мить,
Яка крізь час, мов птах, летить.
А може, все це тільки сон,
Який схопив у свій полон
Мене, а може, наяву
На світі цім я не живу,
А може, це лише одна
Ілюзія, обман, мана,
Якій повірив я й людська
Родина цілая? Така
Часами думка виника,
Коли у розум проника.
Можливо, виникає теж
У тебе враження таке ж,
Коли ти десь на самоті
Дні коротаєш непрості,
Які тривають, наче вік,
Коли мина за роком рік…
Не встиг життя відчути смак,
Як старість підійшла отак
Неждано, тихо, крадькома,
А вслід за нею – смерть-пітьма...
Євген Ковальчук, 08. 01. 2021
