Розділився світ на дві частини.
На одній – тремтить гірка сльоза.
Тут на першій, мамо, домовину
Обіймає сплакана вдова.
А на другій, мамко, світ гуляє,
Їм до горя – абсолютний нуль.
Їм до біса, що народ вмирає
Від ворожих смертоносних куль.
Чуєш, мамо, ходить-бродить горе
Й відлітають в небо журавлі,
Діточок-сиріт, як Чорне море
А вони, ще крихітки малі.
А на другій, мамо, ніби й люди
Тільки душі мають камʼяні.
Не свої вони — чужі приблуди…
Якби свої, були б на війні.
Кажуть мамо, що війна для бідних,
Вже могил, як в небі зірочок.
Хтось за гріш продав би матір рідну,
Від війни стомився навіть Бог.
Спи, дитино, слово Боже – вище
Понад всі лукавства на землі.
Україна встане з попилища,
Помолімося за рідних на «нулі».