Сіріє за вікном … Прокинулись пташки,
І кожна подає свій неповторний голос.
На дереві не ворухнеться жоден лист,
Травинка жодна при безвітряній погоді.
На обрії світліти небо почало,
І став якийсь невизначений колір в нього:
Внизу рожевий колір в жовтий перейшов,
А вище був блакитно-сірого, блідого.
І крізь повітря прохолодне та сире
Непевно чути шум машинного мотора,
Далеко десь стривожено загавкав пес,
Подав невпевнено спросонку півень голос.
Між тим, стає вже зовсім ясно у саду, –
Трави ясно-зелений колір тішить око…
Сорока сіла на сусідньому даху
І часто голосно та радісно стрекоче.
Ось і ранковий вітер ніжний боязкий,
Слабкий, немов новонароджена дитина.
На подих лиш один зосталось в нього сил,
А далі знов безвітря, спокій і затишшя.
Осяяло високого будинку дах
Проміння, а великі цегляні фронтони
Всі набули яскравих незвичайно барв, –
Зафарбувалися світанком у червоне.
Сповзав світанок неквапливо по стіні,
Мені було ще сонця повністю не видно, –
Будинки заважали зустрічі моїй
З світанком, що творив чудові краєвиди.
Притишено перемовлялися птахи
Спросонку, якось боязко і без азарту,
Природу звеселяли їхні голоси
І прикрашали в час народження світанку.
Бушує зеленню й тепер весняний сад, –
Відтінок неповторний в кожної рослини!
Чи у художника знайдеться стільки фарб,
Щоби на полотні красу цю відтворити?
Ось і Вселенського настала щастя мить!
Немов соромлячись, крізь зарості високі
Промінням пробиваючи густі гілки,
Показує сліпучий свій краєчок Сонце!
Дивитись боляче туди на небозвід!
Іскряться промені крізь листя винограду,
Здається, що воно міняє колір свій
Й світанку наче мовчазна природа рада.
Дерева й трави тріумфують, і кущі,
Це навіть якось відчувається й повітрям,
Птахи співають висхідному сонцю гімн,
На землю радість ллється з сонячним промінням!
07.02.2024
