Посмертно Надії Borgorikko
Померкло небо сонце в тузі
Шумить людей сумний потік
Ми шану віддаєм подрузі
Короткий їй судився вік
Босоніж протекло дитинство
В недобрий час прийшла на світ
Їй не судилося материнство
Щоб на землі лишити слід
Лиш наділив Господь красою
Дав щире серце стрункий стаг
Душу багату добротою
І очі - волошковий лан
Завжди готова розділити
Шмат хліба чи ковток води
Їй би ще мріяти і жити
Любити вірити й цвісти
Вона як всі надію мала
Вернутися на той поріг
Де колискову їй співали
Де рідна мова щирий сміх
Та у життя свої порядки
Й закони не підвласні нам
Чи бідний ти чи ти в достатку
Нема різниці ні на грам
Не збулися завітні мрії
Для неї зупинився час
А звали всі її Надія
Була молодша за всіх нас
Б'ють тихо похоронні дзвони
Безсилля й розпач на вустах
Бо повертається додому
Не юна жінка - сірий птах
Селецька Галина
