Хоч із безлічі різних фігур
відрізнила душа ідентичну,
не шкодує життя коректур,
шантажує за гру поетичну.
Тихо впала на берег зима
за секунди до повного щастя.
Щойно мир перепав задарма.
Тільки ж нащо?
Можливо й не здасться.
Недомовок немає у нас,
ще гуляємо в райськім саду ми.
Та напнулась вагання струна,
а по ній простягнулися думи.
Просочилося надто земне
у знеструмлені словом судини.
Все минає і це промине,
запитай…
в будь-якої людини.
Не засвоїла вкотре урок?
Грець із ним, як не виучу й потім.
А по суті, назад теж є крок,
осідає ж від згарища попіл.
Чим розрадить душа нічия,
у якої скалічена мантра?..
Тож… куди понесе течія,
я подумаю й вирішу завтра.
