РОЗЧИНЮСЯ
Розчинюся в зимі, у безкровному білому просторі,
прохолодне повітря манірно розріжу крилом.
І з метою зректися забудь що депресії гострої,
пересиченої порожнечею, лінню і злом.
Притомилась чекати душа, осінь листя зіжмакала,
незабаром прикриє сніжком неприглядне панно…
Розчинюся в спиртному, зима ж бо дощами заплакала.
Хай їй, грець! Діставати пора виноградне вино.
А вино, як і сльози, і дим – тимчасово розраджують.
Настрій – нуль. Скоро дах з голови від негоди знесе.
Тільки думи прості, тільки рими ще кличуть і знаджують.
Розчинюся в словах, бо ніщо вже мене не спасе.
04.11.2019
Гарний вірш,з мотивом. Заводить на думки 
