(Моїй дорогій мамі)
Чуєш, голос у скалі,*
Жалібно співає,
Ніби мати у ночі,
Діток колихає.
Смотрич води там несе,
Бачив він і знає,
Те, що трапилось тоді...
Може, хтось згадає
Ті роки, коли вночі,
Люди нишком спали,
І боялись говорити.
Бува, пропадали,
Бо приходили в ночі,
До них злії люди,
Чоловіків забирали
Назавжди. І всюди
Всі мовчали і терпіли
І молили Бога,
Щоб до їхньої домівки,
Не знайшли дороги
І щоб тайно, уночі,
Не грюкали в двері,
І не стали на порозі,
Люди у шинелі...
А мені і досі страшно,
І чому не спиться,
Чому серце так тривожить,
Згадую я мить цю...
Як була я ще малою,
Вже й німців прогнали,
Ніби добре мало бути,
А голодно стало.
І як тільки вечоріло,
Тікали до хати,
Мати там в куточку сяде,
Немає що дати
Своїм дітям, бо все пусто,
Стало у коморі,
І не має що знайти,
Бо зима на дворі.
Завтра з татом я піду,
Залізо продати,**
І так важко його нести,
До чужої хати,
До далекого села,
В полі сніг топтати,
За це мені пиріжечок
Обіцяє тато.
Пиріжечок, і з горохом,
Як то було смачно!
І спина вже не болить,
І така я вдячна.
Досі я таких не їла...
А тоді, по полю,
Ледве я мішок несу,
Проклинаю долю,
А воно таке важке,
Нести так далеко,
Спину зовсім я не чую,
Тіло все як пекло,
Ребра сині, ноги гнуться,
Світу вже не бачу.
Ось – ось впаду, і не встану,
Плетуся і плачу.
Приплелися, все продали,
Борошна купили,
Пиріжечок свій я з’їла,
Де і взялись сили,
І до дому легко йти,
І така я рада.
За горбочком видна хата,
Там чекає мама,
Як наварить кулішу,
І зажарить шкварку,
Навіть татові наллє,
Невелику чарку.
Так я з татом і прийшла,
До своєї хати ,
Тільки чую у садку,
Хтось шепчеться з братом.
Підкралася, слухаю,
І страшно так стало,
Чую, знов когось забрали,
В скалі розстріляли.
*
Мовить мати, не ходити,
До чужої хати,
Як підете, каже, будем,
Неприємність мати.
А я подругу, тайком,
Туди підкрадалась.
Краще б я, о милий Боже,
З ними і не зналась.
А тоді, малі були,
Всього і не знали,
І з єврейською сім’єю,
Відносини мали.
Мати моя у ночі,
Щось тайком носила...
Я тоді на дворі була,
Як та голосила,
Як побачила вона,
Їдуть чорні люди.
Як дізналась, що до неї,
Дорога в них буде?
Серце матері казало,
Діточок схопила,
І упала в сніжну землю,
Упала й забилась.
А ті їдуть і регочуть,
Як несамовиті,
І рушниці на готові,
І очі залиті.
Нащо діти родилися,
Чим ви помішали,
І чому другії люди,
Від вас відказались?
І чому , тайком, вночі,
Тата забирають,
І чому ці чорні люди,
Матінку хватають?
Ті схопили, і на сані,
А вона благає,
“Тільки діток не чіпайте!”,
І того не знає,
Що не чують і не бачать.
Ті кати погані,
І вони вже діточок,
Закидають в сані.
Викрик з серця молодиці,
Розриває небо,
Стигне чорною луною...
Вже й забути треба,
Ні, не можу, не вдається,
Мені то забути,
Як везли, вона кричала,
Розривала пута...
А діточки, обидвоє,
Сиділи й мовчали,
Ніби, двоє ангелочків,
Ще й життя не знали.
Потім... грім гримів зимою,
Потім... було тихо,
От таке в оті роки,
Траплялося лихо.
*
Ще не все...
в той вечір в шинку,
Двоє ніч гуляли,
Їх горілка не брала,
Бо гріх сильний мали.
Пам’ятає те шинкар,
Як ті пси гуляли,
Хвалилися, як в скалі,
Дітей убивали,
Як кидалась мати їх,
Тілом накривала,
Як з гвинтівки злая куля,
Її не вбивала.
Як кричала, як благала,
Як прикладом били.
Як здорові мужики,
Вибивались з сили...
Смотрич*** бачив... і мовчав,
І скеля мовчала.
Після того місце те,
Люди обминали.
А шинкар з тієї ночі,
Кажуть з глузду з”їхав.
А що виродки...? Жили,
Заробляли лихом..
* місцевість в м. Городку на Поділлі.
** мова йде про чавунні плити для печі.
*** річка на Поділлі.
Р.S. Цей твір написаний з реальних фактів. Цю історію розповідала мені моя мати, яка живе і по нині на Поділлі, і дай Бог їй здоров’я.
ID:
110205
Рубрика: Інше
дата надходження: 02.01.2009 13:35:20
© дата внесення змiн: 02.01.2009 13:35:20
автор: Вадим Школяр
Вкажіть причину вашої скарги
|
