Аби розплакатись від того, що земля
Йде обертом своїм незмінним шляхом,
Що кожен день світання і зоря,
І голуби воркочуть попід дахом.
Аби тремтіла на очах сльоза
Від того, що всміхається хмаринка,
Що є у цих простих речах краса,
І кожна вільна від тривог хвилинка.
Аби кричати «Чуєш, я живу!»
Крізь водопади на щоках відчути,
Що кожен день трималась від плачу,
Щоб ці слова від тебе зараз чути….
Торкатись рук твоїх, твого плеча,
Пірнати в твій бездонно-теплий погляд,
Щоб не згасала зірочка-свіча,
І повертались нам дороги й гори.
Аби побачити у просторі той знак,
Повірити – ти все на світі знаєш…
Аби розплакатись від того… просто так…
Від того, що ти просто пам’ятаєш…
