Якось говорили про весну...
Яка вона: гарна чи ні?..
Подумалось: ніжно-небесна,
Така, що являєтья в сні.
А вчора і справді з'явилась,
В кімнату зайшла крізь вікно,
До мене так ніжно схилилась
Й сп'янила мене, мов вино.
Заграла вона мені пісню,
Чарівну, тремтливу, живу,
Й потоками співів пташиних
Збудила мою німоту.
Та пісня, мов скрипка журлива,
То наче дзвіночки в гаю,
Відбилась від стін й полетіла
У небо, у вись, в вишину.
А там ясне сонечко сяє
Й підморгує смішно весні,
До танцю весну закликає
І руки простягує їй.
Вона ж між зеленим убранням
Поважних і ставних дерев
Сховалась. Й лиш сонячні зайчики
Торкаються м́оїх очей.