З мого вікна видніються лиш крони
Вже жовті геть, їм час суддя й палач
І ніжний дощ ночами росить підвіконня
А я накину поверх літа плащ
Та про весняні буду мріяти закони
А ти??? Смієшся з хризантем і неба,
В якому дивна суміш: хмари, мід й індіґо,
Мені твоїх "пробач" уже не треба
І я пишу на склі "Все, прощавай, аміґо!!!
Зустрінемось у іншому житті"
Пересолене тут усе: і ми, і осінь
І місто це таке тісне!
Я не жила до цього часу, досі
На світ дивилась крізь твоє пенсне
Втрачала відчуття свободи й часу.
Я зможу ще три місяці так протягнути
Без грама простору, як без води,
Ховати в рукави замерзлі пальці, бути
Сьогодні не такою, як завжди...
Оценка поэта: 5 а потім після трьох місяців як далі?
ритм тільки у вірші якийсь не зовсім рівномірний. ящо Ваші вірші для Вас не тільки спосіб озвучити свої почуття а ще витвори мистецтва, то над ритмом можна попрацювати. а якщо це просто спосіб озвучити почуття то, я гадаю можна залишити все як є.
особисто я так і роблю. якщо вірш іде із серця саме в такому вигляді то дуже не намагаюся втиснути його в якісь рамки, а пишу його таким, яким він є.
Наталка Тактреба відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00