Маленька кімнатка. Ніч. Пусто, лише хтось сидить на ліжку. Людина починає плакати.
В той самий момент, та ж сама кімната з іншої точки зору
…Думки вмирають, щойно зародившись(як можна порушити цей спокій). Справжнісінький Спокій, хоч і до болю важкий. Часточки сутності хочуть вилетіти у вікно, до зоряного неба, нічного міста. Але не можуть, залишаються стікати по склу.
На верхній полиці уявного столу сидить Самотність. Вбрана у сірий плащ перебирає щось у руках. На краю ліжка сидить Кохання, воно одіте у ніжно червону сукню та елегантні босоніжки. Ще у нього на шиї висить кулон на ланцюжку, а в волосся вплетені різнобарвні стрічки.
За цим всім, визираючи зі шкафа, спостерігає Страх. Видно лише його сині очиці. Трохи далі, під дверима, обнімаючи подушку в піжамі сидить Сон. Він не наважується підійти ближче. На карнизі, звісивши одну з кінцівок, відпочиває Лінь. Панує тиша всі думають про своє. Окрім слизьких думок на вікні. По щоках людини почали сповзати сльози. Їхня поява приносить якесь полегшення. Хтось, обнявши людину, плаче і витирає їй сльози – Дружба.
