Весь світ здурів, а решта – санітари!
І кращий лік – то сигаретний дим.
Ти відчуваєш тиск суспільства, наче тари,
І чуєш як горить у серці Рим.
Ти SOS кричиш на всі свої чотири,
Проте приймач на невловимій частоті.
І проти тебе стали всі небесні сили
Та борешся ти з ними на землі.
І в воду стрибнувши ти дихаєш планктоном,
В вогні ж берешся сили із золи,
Крик твій лунав би десь тризвоном,
Якби не забилось горло від смоли!
І не боїшся, вроді, ти нічого,
І не страшні тобі ні прірва, ні скала,
Крім світу подиху стального,
Що обув тебе в кайдани зла.
Він скув тебе своїми «дякую» і «прошу»,
І ницістю клонованих кліше,
Що їх клеймо на собі досі ношу,
Яке скинуть можна з м’ясом вирвавши лише.
І світ той як безумний геній-демон
Не вб’є нікого, замучивши усіх…
Він слідкуватиме як згинеш кожним геном
Відмиваючи свій персональний гріх…