|
Вибиралися на прощу ще бабусi нашi -
До Кальварiї ходили спiвать "Отче-нашi",
Мандрували у Почаїв, до Святої Лаври,
Хоч нiхто не обiцяв їм переможцiв лаври.
Вiд душi ходили люди, за покликом серця,
От i в наших видно генах ще той дух не стерся.
Тож набрав мiй кум охоти у днi Великоднi
Пiшим ходом вшанувати свята всенароднi.
До куми сказав: "Нагоду маєм непогану,
Коли ми вже опинились бiля океану,
До Фатiмської святинi сходити на прощу -
Наших-бо парафiян там, звiсно не було ще."
А кума: "З роботи також хочуть вирушати,
Тiльки я, оце, не знала, як тобi сказати.
Всiх бажаючих патронша в цi днi вiдпустила
I сама йде - хоч i старша, та ще має силу"
Час iде. Надходять свята. Куми рано встали -
Лиш менi про цю подiю чомусь не сказали.
...Я ж бо свiй наряд отримав, авто завантажив
I - "Щасливої дороги!" (Тобто - " Боа вяжень!")
Виїжджаю я за мiсто, мчу до автостради,
Раптом вгледiв на узбiччi знайому "бригаду".
Як вони взялись зненацька в мене перед носом -
Небагато бракувало, щоб зваливcя в фосу .
Ухватився за мобiльник, а вони кепкують:
Аж насилу пояснили, де ж бо всi мандрують.
Та менi не йде до тями - добами робили -
Звiдки нашi українки почерпнули сили?..
А вони собi рядочком смирно чимчикують,
Йдуть у роздумах про вiчне, iнколи жартують.
З португальцями проводять вiдвертi розмови -
Серцем друга розумiють, де не знають слова.
Португалiя - країна вiкових традицiй;
Та зазвичай у костелi лиш стареньких лиця.
Через те говорить молодь: -Розп’яли Францiшка! -
Видно, любить у недiлю покачатись в лiжку.
Тож прийшлось кумi в дорозi ще й "лiкбез" провести,
Щоби подруги мiсцевi "чепухи" не несли.
...Кум, зiславшись, що iз шефом десь там треба бути,
Не дiждався до вечерi - зiйшов iз маршруту.
Жiночки ж бо крок за кроком мiряли дорогу,
Нiби виграли задурно в лотерею ноги.
Все було у тiй мандрiвцi: i гумор, i сльози,
Як патронша вiдставала: -Де погнали, кози!?
На якусь присiла лавку i не годна встати -
Що би там не говорили, вiк давався знати.
Сонце вигрiло повiтря, зробило слюдою -
То в кафе просили тiльки пива з газводою;
На дорогу з нiг валила ненависна втома,
Та нiхто не мав i гадки повернуть додому.
Нiби сестри одна однiй жiнки помагали -
Три доби iшли плiч-о-плiч нашi й португали.
Бiльше сотнi кiлометрiв - дорога неблизька,
Тож, коли дiйшли до мiсця - сльози полилися.
Привiтали Матiр Божу доземним поклоном,
А святиня їх зустрiла переможним дзвоном.
На весь свiт той дзвiн полинув, не тiльки на площу:
Богородиця Пречиста дарувала Прощу!
На вечiрнiм небосхилi зорi засвiтили -
Прихожанам повернули витраченi сили.
...Через день кума з жiнками знову працювали,
Лиш господарi до працi все не приступали.
Отже, порох не вiдсирiв у порохiвницi,
Ще той ген непереможний мають українцi!
--------------
Фа́тiмська святиня - Мiсце, де в 1917 роцi трьом пастушкам з'явилась Матiр Божа, широко вiдоме в християнському свiтi. Мiсто Фатiма (Fátima).
Боа вяжень! - Boa viagem! - власне i є побажання щасливої дороги (подорожi).
Фоса (Захiдно-українське) - канава здовж дороги, кювет.
ID:
180836
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.03.2010 22:30:35
© дата внесення змiн: 30.03.2010 22:30:35
автор: Salvador
Вкажіть причину вашої скарги
|