Я за день доїхав до району,
до села доїхати не зміг,
бо вокзал із стекол та бетону
став упоперек,колись іще,доріг.
На облізлий розклад задивився,
що вокзал порожній прикрашав
і в людей спитав,не полінився,
тобто в дядька,що на лаві спав.
Та й питаю в нього
-Де ж автобус?І коли поїде на село?
Він почухав лисину мов глобус
й каже,поки тут він був,то не було.
-А давно ви тут?- Спитав від здивування.
Та ви що,-промовив чоловік,-
я від ночі сторожую і до рання,
й тут уже на варті п`ятий рік.
-Так кого ж спитати,і хто знає,
нащо цей вокзал отут стирчить?
-Це у область,-він відповідає,-
там дадуть вам відповідь у мить.
Тільки,-каже,-вже не поспішайте,
завтра буде транспорт із району,
поряд,якщо хочете,лягайте-
лавки із м`якого поролону.
Довго я ще згадував райраду
і на світ зубами скреготав,
незлим,тихим гнучи нашу владу
й комарів пів-ночі розганяв.
В області спитав
-Чом пішкадрала
на село з району люди йдуть?
Голова сказав,що коштів мало,
а нового нині не дають.
Я хотів іще щось запитати
та прискорив голова процес,
не до вас,мовляв,я маю справи,
і заліз в новенький ``Мерседес``.
Звісно,заклопотаній людині
треба конче всюди встигнуть вчас,
шкода що немає в Україні
коштів на автобуси для нас.
Ми до непереливків звикали,
вірили,що краще буде нам,
а тепер як в очі нам дивитись
кинутим у селах бабусям.
А вони все на дорогу поглядають,
витирають сльози із очей,
та автобус клятий дожидають
й помирають самі,без дітей.
ID:
198787
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 01.07.2010 22:14:54
© дата внесення змiн: 01.07.2010 22:14:54
автор: Solovey
Вкажіть причину вашої скарги
|
Актуально!!!
