Караван моїх днiв йде неспiшним розмiреним кроком,
Проминаючи поспiль мiста, i подiї, й людей.
Як стовпи верстовi десь позаду стоять рiк за роком
I пливуть мiражi перед ним сподiвань i iдей.
Зупинити не можу його, анi швидше погнати:
Лиш один поводир йому - Час - i володар, i пан.
Вiн один має силу i ранити, i лiкувати,
I пiдвладний йому йде вперед i вперед караван.
Караван моїх днiв, що несе непосильную ношу:
В нiй i радостi дрiбка, i смутку ладунок важкий;
Є невдачi i успiхи, справи поганi й хорошi,
А попереду всього - лiхтарик любовi ясний.
Той лiхтар не дозволить нiколи в пiтьмi заблукати,
Вiн - єдина надiя, єдине спасiння моє...
Скiльки можна, скажiть менi, в бiлому свiтi блукати:
Йди вперед, караван, там за обрiй, де сонце встає.
Караван моїх днiв десь пристане колись до причалу
I настане той день, коли "завтра" уже не прийде.
Все зробити не встигну, а хочу, як всi ми, немало -
Та стараюсь поки ще мiй занавiс не упаде.
Пам'ятайте, коханi, я зла не хотiв нi для кого,
Будьте дружнi завжди i мене за грiхи не судiть,
Без печалi мене проведiть у останню дорогу
I нехай мiй лiхтарик над вами довiку горить.