День новий почався. Пахне скрізь весною.
Десь лежить на полі купа перегною…
З тої купи жваво, розіпхавши груди,
Хробачок маленький вибрався “між люди”.
Вперше світ побачив – годі розібрати,
Перевівши подих, став гукати тата:
- Ой, скажи ж бо, тату, що то є над нами –
Свіже і широке з білими хмарками?
- Це – блакитне небо, це – повітря чисте,
Для птахів – свобода… - що ще відповісти?
- Що то є на небі, що теплом нуртує?
- То, синочку, - Сонце, всім життя дарує.
- А, скажи ще, тату, що то є довкола,
Що так гарно пахне?
- То, синочку, - поле,
А на ньому сходять і хліби, і квіти:
Маки і волошки… Тут би тільки й жити!
Хробачок вдихнув ще, аж світ закрутився,
Озирнувся в поле, в небо подивився,
Кинув погляд долі в купу перегною:
- То, чому б туди нам не махнуть з тобою?!
І поставив батько в цій балачці “точку”,
Зачитав на пам’ять класика рядочки:
“Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину!..”
Вірш чудовий! Шкода, що з Батьківщини наші "слуги" зробили купу і надалі прогресують у цьому напрямку з усе більшим успіхом...А самі і живуть, і вчаться, і лікуються не тут, бо тут їм "западло"...
Salvador відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так... Як казав герой фільму: "Житіє моє..." З тим і живемо.
Гірко трохи стало,
Та ти знаєш, брате,
Що без того гною
І хліба не мати.
Треба просмердітись,
«Запахом» пройтися,
Щоби у полі щедро
Вродила пшениця.
Як же вона вродить,
Коли ми з тобою
На столи чужинські
Проміняли поле!
Salvador відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, проміняли, що тут говорити. Одне, чим можемо оправдатися, що і ми свою долю до того поля вкидаємо... Яку вже можемо.