Я вийшла в ніч.
Стояла тиша –
глибока, ніби правіки…
А в фіолетовім узвишші
яріли маково зірки.
А над усім, і наді мною –
така беззвучність, що хоч пий…
Дарма, що ніч повита млою,
що місяць на тепло скупий,
дарма…. дарма,
що сяйва мало –
в безмежжі порожнеч нема.
Не схожа темінь на примару…
Я в цім огромі, мов сама
прозорими крильми майнула
поміж невидимих беріз -
землі залишила минуле,
де ворох дум і злива сліз.
Як легко завмирати в леті,
під струменем вітрів хмеліть,
відчуть в душі себе поетом –
в правічній сув’язі століть...
Шепталися, тремтіли зорі,
назустріч неба йшли вали -
такі безмежні і прозорі
вони в високості були,
що я пірнула в їх глибини
і розчинилася, мов тінь.
Пливли крізь мене беззупину
комети – вогневоруді,
і розцвітало різноцвітно
сяйливе видиво в очах….
І раптом ледве чутно в світі
малий цвіркунчик засюрчав...
Спинила враз політ стокрилий –
куди нам, грішним, до небес?
Тобі без світу сиротливо,
коли ти навіть дикий пес.
А ти без нього хто? Земного
тебе чекають на землі –
день, об який розбились ноги
й душа - в криваві мозолі,
твоя криниченька й родина,
й краплина, зронена з чола,
і перш за все – ота єдина,
яка тобі життя дала.
Я в цім огромі, мов сама
Слово "огромі" більш схоже на російське "огромный".А може отак:
Я в тиші цій немов сама?
Свої нічні почуття передали вдало.
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Огром - старе українське слово. Часто вживалося класиками: Борисом Олійником, Андрієм Малишком. Нині воно потроху знаходить своє місце в літературі. Мені подобається, як нове- забуте старе...
