Я йшов ногами копаючи гальку
Кольору мокрого асфальту,
Різне каміння із граніту -
В очах весь смуток сего світу…
Як у євреїв, може згодом
Знайду консенсус з цим народом;
Та зараз просто йду в багні
І сумно щось стає мені.
Погляньте, ось де калабаня,
В ній відблиск церкви її баня
І Ленін зразу тут сто кроків,
Й річка нова з гімнопотоків,
Пляшки довкола певно з пива -
Культура в нас прерогатива;
З дитинства йде це виховання,
Лиш імітація, вдавання.
І я чого б так говорив,
Собі придумав, сам створив
Таку ж ілюзію свободи,
Беру й даю сам нагороди.
Тоді і зараз - ще є час.
Я не такий, хоч серед вас.
Такий не я, серед вас хочу
Зняти ярмо, духовну порчу.
Міць того слова що римую,
Ви є щасливі, як вас чують.
Так, дійсно - це фінальна крапка
І А4 - ціла папка.
Всього життя, і не збагнути:
Сірі будинки, сірі люди,
Сіра дорога, мокрий асфальт -
Із твого щастя зняли скальп.
29.07.2010
